Типологія медіатекстів

Питання типології текстів і виділення базових категорій, які можуть бути покладені в основу членування текстового континууму, залишаються в лінгвістиці тексту відкритими.

Специфіку текстів, що функціонують в масовій комунікації, пояснюють через моделі комунікації, в колі яких класичною вважається модель американського політолога Г.Лассуелла: хто – що повідомляє – по якому каналу – кому – з яким ефектом.

Масова комунікація, представлена ​​як більш-менш складний процес інформаційного зв'язку, враховує взаємодію різних елементів: автор, адресат, канал, код, текст, контекст, шуми, зворотній зв'язок, ефективність комунікації. Саме ці елементи можуть виступати критеріями типології медіатекстів.

Лінгвістичне уявлення функціональної моделі комунікативного акту, запропоноване Р.Якобсоном, включає шість елементів: адресант, повідомлення, адресат, контекст, контакт, код. Вони повністю накладаються на функціональне уявлення мас-медійного продукту, де адресант – «видавець», «журналіст»; повідомлення – «текст»; адресат – «аудиторія»; контекст – «соціальні інститути», «дійсність»; контакт – «канал», код – «мова» та інші семіотичні системи.

Згідно із моделям комунікації в основу виділення текстотипів, які розуміються як різновид, зразок, схема побудови і сприйняття аналогічних текстів, можна закласти такі категорії:

• адресант (автор, виробник тексту) – соціальний/приватний, відповідно до чого в текстовій тканині формується авторська модальність (об'єктивне або суб'єктивне ставлення до дійсності);

• адресат (аудиторія) – масовий/спеціалізований;

• канал розповсюдження – преса, радіо, телебачення, Інтернет;

• інституційний тип тексту: журналістський, рекламний, PR-текст;

• типологічні характеристики видань;

• повідомлення (текст) – функціонально-жанрова класифікація текстів трьох соціальних інститутів масової комунікації;

• код (мова) – вербальні, невербальні, вербально-невербальні (полікодові, креолізовані) типи текстів.