Медіатекст можна розглядати, по-перше, як текст «в універсальному, класичному значенні цього поняття», по-друге, як унікальний тип тексту – на відміну від текстів інших сфер комунікації (наукових, художніх та ін.), по-третє, як сукупний продукт масової комунікації – тексти журналістики, реклами і PR, кожен з яких має свої специфічні характеристики.
В даний час чимало пишуть про те, що запропоновані в лінгвістиці ознаки є недостатніми при поясненні текстів, що функціонують в масовій комунікації. Оспорюються такі критерії, як форма існування тексту, вербальний характер тексту, закінченість окремих творів, авторство, обов'язкова наявність заголовка або надфразових єдностей.
Відзначимо деякі оцінки масової комунікації, які змінюють традиційне розуміння тексту: «Володіючи адресатом, тексти в ЗМІ не обов'язково володіють завершеністю, оскільки повідомляють один і той же зміст, хоча і в різних комбінаціях і модальностях»; «... Постійне і нескінчене посилання текстів один на одного і постійне цитування» робить ці тексти лише ланкою в передачі інформації, масово-комунікативні тексти існують як гіпертексти або інтертексти, «в перекличці з іншими текстами, навіть якщо останні явно не цитуються».
Разом з тим слід говорити не стільки про недоліки класичної теорії, скільки про те, що сучасна текстова дійсність, не скасовуючи традиційних теорій, вимагає інтеграційних інтерпретацій, здатних пояснити нові аспекти або нові типи текстів масової комунікації – змішаних, креолізованих, полікодових, гіпертекстів, мультімедіатекстів, сутнісні характеристики яких пов'язані з розвитком нових інформаційних технологій і конвергенцією засобів масової комунікації. Таким чином, при перенесенні класичного тексту в сферу мас-медіа текст отримує нові смислові відтінки і медійні добавки, набуває розширене тлумачення і – в результаті – виходить за межі знакової системи мови, наближаючись до семіотичного розуміння тексту.
Комментариев нет:
Отправить комментарий